Raffaello Vancello a dicere

Вперше закохався ти так в природі влаштовано,
Небесами зціленний, як в останній сповіді.
Ти біжиш до світлих мрій, що зависли над прірвою,
Збожеволів від весни, краси та жорстокості .

Ти літаєш високо, ти відчув ії тепло.
І, забувши все святе, ти розбиваєшся.
Ти відкрив очі свої, ти кричиш на самоті.
Із небес далась мені, народжена Богом.

Ти не відрізняєш вже смуток від радості.
Чи то ніжні ангели, чи то демон без жалості.
Ти не пам'ятаєш все, де твій дім, де прощення є,
Збожеволів від весни, краси та жорстокості.

Ти літаєш високо, ти відчув ії тепло.
І, забувши все святе, ти розбиваєшся.
Ти відкрив очі свої, ти кричиш на самоті.
Із небес далась мені, народжена Богом

Ти літаєш високо, ти відчув ії тепло.
І, забувши все святе, ти розбиваєшся
Ти відкрив очі свої, ти кричиш на самоті.
Із небес далась мені, народжена Богом