Azzamchik Margarita

Знову вечір і зорі на небі горять.
Місто спить. Лиш у вікнах вогні миготять.
І в одному із них ти так само не спиш,
З філіжанкою кави на канапі сидиш.
Ти далеко від мене, між своїх світів.
До твого краю весни не знайти мостів.
Крикну у ніч, а відповість луна ...
Ла, ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла
Я втікав від самоти. Я не знав, де ти.
Я тебе шукав, та не міг знайти.
На столі лежать без адрес листи.
Замість підпису — сльози, вияв самоти.
Лише ім’я твоє, як музика сумна.
Крикну у ніч, а відповість луна…
Ла, ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла
І пізно, напевно, просити пробачення.
Сльози і слова уже не мають значення.
Не встигли образи переповісти,
Розбіглися по різні сторони міста.
Знову вечір і зорі на небі горять.
Місто спить. Лиш у вікнах вогні миготять.
Крикну у ніч, а відповість луна...
Ла, ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла-ла
Ла, ла-ла, ла-ла